Історія школи Передісторія Історія Приютської загальноосвітньої школи починається з 1927 року. Але в неї була своя пе-редісторія. Коротко вона така. В 1908-1911 роках на куплених у збіднілої поміщиці Покотилової землях побудувалися сім ні-мців – колишніх сиріт, що виховувалися у Новомосковському притулку для безрідних дітей – приюті на той час досягли повноліття. Тоді ж спільними зусиллями вони побудували примі-щення школи та найняли учителя для навчання своїх дітей. Приміщення школи , як і всі будинки німецької колонії, була складена з червоної цегли і вкрита червоною черепицею. Знаходилася поряд з будинками німецьких колоністів, на південний схід від них. Під подвір’я школи і садиб вчителя було відведено земельну ділянку загальною площею 2 га. Німецькі діти всі навчалися в одній класній кімнаті одним вчителем. Навколо німецької колонії в той час були степи, серед яких неподалік було невеличке сільце Ве-селе, маєток пані Покотилової та трохи далі на південний схід сільце Іванівка з маєтком пана І. Рибушкіна та економія пана Т. Хренникова. Дітям хліборобів цих сіл давали сяку-таку освіту найняті вчителі або батьки (якщо були письменними). У 1923-1924 роках між цими селами з’являються хутори селян-переселенців із Чаплинки, Першотравенки та інших густонаселених сіл. У 1925 році німці – колоністи продають своє ру-хоме і нерухоме майно селянам із раніше згаданих сіл і виїжджають за кордон (у Канаду). Шкі-льне приміщення деякий час було зайняте одним переселенцем із села Хутірського. А в цей час почалося масове переселення селян-українців на поміщицькі землі , які роздавалися Радянською владою. В 1927-1930 роках виникають села Грушеве , Вишневе , Новоспаське, Глобівка, Куряче (сучасна вул.. Леніна). В ті роки у країні розгорнулася компанія по ліквідації неписьменності серед дорослих. Відкри-лися початкові школи для дітей. У 1927 році відкривається і Приютська початкова загальноосвітня школа. Наша школа у 30-ті рокиВлітку 1927 року місцева влада виселила із шкільного приміщення селянина , який його займав, і почала готувати його під школу. Наприкінці літа прибули і призначені вчителі. Першими статними вчителями Приютської школи були Кравченко Сафрон Григорович (заві-дуючий школою) та його дружина Яковенко Поліна Григорівна. За спогадами старожилів вони користувалися у населення великою повагою. Перед початком 1927-1928 навчального року ці учителі провели значну роз’яснювальну роботу серед селян, обійшовши двори, склали списки дітей, що підлягали навчанню, придбали підручники та інше необхідне шкільне обладнання , при необхідності переконували деяких селян, що не пус-кали з тих чи інших причин до школи своїх дітей. Всі діти , що з’явилися до школи, були поділені на класи не скільки за віком, скільки за знання-ми, які виявляли у них учителі та за рівнем розвитку. Так почалося регулярне навчання у Приютській початковій школі, хоча регулярним його можна назвати з великою натяжкою. У перші навчальні роки учнів у школі було ще порівняно небагато. Їх число різко зросло на початку 30-х років. Це пояснюється кількома факторами. По-перше , 14 серпня 1930 року ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про загальне обов’язкове початкове навчання», і контроль з боку державних органів за охопленням дітей шкільного віку навчанням посилився. По-друге, в кінці 1928 року в колишніх німецьких будинках, відібраних у розкуркулених селян, були поселені бід-няки, об’єднані в комуну, і вона повинна була служити прикладом для селян у період «масової ко-лективізації». А обличчям комуни були в першу чергу школа та дитячі ясла. І, нарешті, біль-шість переселенців на цей час уже твердо осіли на нових місцях – у навколишніх селах. У школі починає працювати уже і третій учитель – Солоний Феодосій Харитонович – із сім’ї уже місцевих хуторян. А з 1934 року уже було в школі 4 учителі. Закінчивши початкову школу, учні, які хотіли, продовжували навчання у школах навколишніх сіл, більшість в Олександрійській неповній середній школі. У 1936 році у країні проголошується обов’язковою неповна середня освіта (7 класів). Але При-ютська школа реорганізовується із початкової у семирічну тільки у наступному навчальному році. На початок 1937-1938 навчального року випускники з четвертого класу стають п’ятикл-асниками, а випускники попереднього року повертаються із Олександрівської семирічки і утво-рюють шостий клас Приютської НСШ. Директором Приютської семирічки було призначено Донька Михайла Миновича. Педколектив був не сталим, учителі часто мінялися. У 1939 році школа випустила перших випускників. Це були підлітки переважно 1923-1924 років народження – близько 20 учнів. До початку Великої Вітчизняної війни було ще два випуски. Заняття , що розпочалися 1 вересня 1941 року, скоро припинилися. Скоро наша територія бу-ла окупована ворогом. Під час німецької окупації школа фактично не діяла. В дні битви на Дніпрі у 1943 році у приміщеннях школи розташувався польовий госпіталь 46 армії. Заняття в школі розпочалися тільки наприкінці жовтня 1943 року. Школа в післявоєнне двадцятиріччя 23 вересня наші села були звільнені з-під окупації. Почало налагоджуватися життя : діяльність сільських рад, колгоспів, шкіл. Голова Олександрівської сільради разом з Морозьком Олександ-ром Савичем , директором школи, в жовтні 1943 року почали об’їжджати двори, знайомитися з господарями, вибирати дітей шкільного віку на облік, з’ясовувати, хто який клас закінчив до війни. З допомогою старших учнів, жителів села приміщення школи було відремонтоване. За-няття розпочалися в останній декаді жовтня. Не всі учні, особливо старших класів, відразу з’являлися до школи. Учителі майже щодня після уроків обходили двори і залучали все нових і нових учнів до школи. Після смерті Морозька О.С. у 1946 році директором школи починає працювати Піщанський Степан Дорофійович , викладаючи німецьку мову. Повертаються після демобілізації в школу й інші учителі-чоловіки. Явір Трохим Феодосійович призначається завучем . Він викладав гео-графію та біологію. Маленко Василь Кузьмич веде уроки російської мови і фізвиховання, а його дружина Феня Романівна – уроки мови та літератури, Солона Любов Олексіївна вела уроки математики . Піщанський С.Д. відзначався наполегливістю і цілеспрямованістю у досягненні поставленої мети. Школа працювала на повну силу. Не вистачало класних кімнат. Йому вдалося «відвоюва-ти» у довгому корпусі половину приміщення, де було обладнано дві класні кімнати, а третю, примітивну , влаштували в кутку коридору, відгородивши стіною. Разом з тим цей керівник педколективу відзначався надмірним егоїзмом і педантичністю та користолюбством. У педко-лективі почалися чвари. У 1948 році директором Приютської НСШ призначається Ягольник Іван Васильович, а Пі-щанський С.Д. призначається рядовим учителем. У наступному році він був переведений в іншу школу . В перший же рік свого директорування Ягольник І.В. показав свій характер. У 1949 році педко-лектив школи майже повністю обновився. Із попереднього складу залишився тільки Явір Т.Ф. та Білецька Паша Марківна, що прибула в школу після закінчення ВУЗу в 1948 році. Прибули із педінституту Скорик Олексій Андрійович і його дружина Квак Марина Миколаїв-на, Яценко Іван Михайлович, Шабашний Григорій Григорович, Радченко Марія Микитівна, Іваненко Софія Семенівна , Дубовик Паша Порфирівна. Така часта зміна директорів і вчителів протягом першого десятиліття існування семирічки обумовилося не тільки вадами їх характерів та стилю керівництва, але й іншими об’єктивними причинами. Бездоріжжя, віддаленість від торгових і культурних центрів, тяжкі умови праці і , головне, від-сутність житла для вчителів відлякувала багатьох з них, які пропрацювали рік-два, залишали нашу школу, шукаючи затишнішого місця в інших краях. У післявоєнні роки житлова проблема стала ще гострішою. Колишні комунарські приміщення, де були квартири і учителів, у другій половині 40-х років переобладнувалася для інших потреб (під тваринницькі приміщення). У довгому приміщенні на садибі школи половина була відведена на сільський клуб, друга переоб-ладнана під класні кімнати. Знайти квартиру у селі було дуже складно, особливо сімейним учителям. Учителі-одинаки часто знімали кутки, живучи і харчуючись разом з господарями, доплачуючи їм за це із своєї зарплати, бо сільська рада за зняту квартиру чи куток виплачувала мізерну суму, за яку селяни не погоджувалися надавати учителям притулок. Нелегкі були й умови праці в школі. Школа була уже повнокомпплектною семирічкою, а матеріальна база за-лишилася тією, що була у початковій. Класи були переповнені, не вистачало класних кімнат навіть при занятті у дві зміни. Довелося під «клас» відвести куток коридору, відгородивши йо-го стіною. У цій комірчині площею 15 м2 , де парти в два ряди стояли впритул до сирих стін майже до самої дошки, навчався, до речі, у 1949-1950 н.р. серед п’ятнадцяти семикласників і Попівський Анатолій, тепер всесвітньо відомий учений, доктор філологічних наук, професор. Ягольник І.В. працював директором Приютської школи чотири роки, але зробив корисного для неї немало. Енергійний, рішучий і разом з тим обачливий, він вигідно відрізнявся від своїх попе-редників. У свої 30 років він мав уже певний педагогічний досвід, попрацювавши до цього і пі-онервожатим, і учителем початкових класів, одержавши армійське загартування. У 1950 році Яголльник І.В. залучає до приютського педколективу молодих, але уже досвідчених учителів Ягольник Галину Андріївну і Лозу Івана Савостяновича , а також зовсім без досвіду першокурсницю – заочницю Нікопольського педагогічного інституту Калюгу (Гемай) Ма-рію Трохимівну. Директор націлював молодих колег на систематичну роботу з батьками уч-нів, зміцнював взаємозв’язки школи і колгоспу та сільської Ради, внаслідок чого у ці роки значно скоротився відсів учнів. Але чи не найбільша його заслуга в тому, що він домігся в 1950 році пе-редачі школі і того приміщення, де діяв сільський клуб ,де було обладнано силами утилів та ба-тьків дві класні кімнати площею 40 м2 кожна. А в цьому була крайня потреба. На початок 50-х років число учнів помітно зросло . У 1948 році було в школі по одному класу-комплекту, у 1949 р. уже два п’ятих , а у 1952-1953 н.р.уже було по два комплекти 5-х,6-х,7-х класів. Влітку 1952 року Ягольника І.В. висувають на посаду директора Олександрівської середньої школи . На йог місце в Приютську СШ переводиться з Першотравенської НСШ Рижко Григорій Пилипович. Він був із числа тих, хто прийшов на педагогічну ниву через робфак. Це був керівник досить працьовитий, кмітливий і прагматичний, Але систематичної освіти він не мав, особли-во із гуманітарних предметів. Він віддав багато сил відбудові зруйнованого у роки війни приміщення Першотравенської СШ, чим і звернув на себе увагу районного керівництва. Рижко Г.П. немало зробив і для Приютської НСШ, особливо по зміцненню навчально- матеріальної бази, зокрема переобладнанню класних кімнат. Але в педпроцес він вникав мало, не приділяв належної уваги роботі з батьками і гро-мадськістю, вступив у конфлікт з батьківським комітетом , внаслідок чого змушений був у 1958 році поступитися посадою. У 1952 році разом з Ягоником І.В. вибула із педколективу Баракова Ф.І., а наступного року іде завучем в Олександрівську СШ Білецька П.М.. В колектив прибули Пшенична Галина Сергіївна- випускниця технікуму , Олійник Віра Никифоровна , піонервожата Бажан Галина Логвинівна . Останні двоє працювали у Приютській школі лише один навчальний рік . Наступного року за-мість тих, що вибули, прибули в педагогічний колектив Тарасенко Роза Миколаївна, Михай-лець Марія Михайлівна та Несторенко Зоя Михайлівна. Завучем у 1952-1953 і 1953-1954 н.р. працював Яценко І.М.